Під впливом осушення надмірно зволожених територій
відбувається новий ґрунтоутворювальний процес. Зменшуючи
кількість води в грунті, осушення поліпшує його аерацію,
збагачує на кисень і викликає процес мінералізації
торфу.
Денна поверхня ґрунту при осушенні звільняється від
води, і пори ґрунту заповнюються повітрям; глибинні шари
ґрунту також аеруються завдяки надходженню повітря по
периметрах каналів і дрен. Це не тільки підвищує вміст
повітря в ґрунті, а й поліпшує умови його руху в ґрунті,
збагачує ґрунтове повітря на вільний кисень. Аерування
ґрунту поліпшує його тепловий режим.
Збагачення на кисень, збільшення амплітуди коливання
температури і глибокі розрізи ґрунту каналами та дренами
викликають численні зміни його фізико-хімічних і
біологічних властивостей. Зокрема в ґрунті, який
збагачений на кисень і має більш підвищену температуру
влітку, ніж зволожений грунт, відбувається мінералізація
торфу та перегною, розпад і розклад решток торфу.
Наслідком цих змін ґрунту і видалення з нього води є
мікропереміщення ґрунтових частинок, мікрообрушення в
порах і загальне осідання осушеного шару ґрунту.
Осідання торфу тим інтенсивніше, чим більше було в ньому
води до осушення, чим менша його щільність і більший
ступінь розкладу та вміст колоїдів у торфі, глибше весь
шар торфу і шар осушуваний, частіше і глибше закладені
дрени та канали, ближче розташована розглядувана ділянка
до дрени або каналу, більше часу минуло від початку
осушення і чим інтенсивніше застосовується агротехніка.
Осадка торфу, який не піддавали глибинним розрізам,
більша, ніж осадка торфу, на якому проводили які-небудь
навіть межові канали. В середньому осідання торфу
становить 10—40% товщини осушуваного шару ґрунту в перші
роки осушення, потім воно поступово сповільнюється.
Осідання поширюється в обидва боки від каналу на
відстань 300—400 м. Об'єм слаборозкладеного торфу
зменшується після осушення в 1,5—2 рази, добре
розкладеного — в 4—6 разів. Осідання глини і суглинків
становить 5—10% від товщини осушеного шару ґрунту.
Від ступеня розкладу та мінералізації торфу залежить
родючість торфових ґрунтів. Ступінь розкладу торфу в
польових умовах визначають за такими ознаками:
• зовсім нерозкладений торф — рослинний горизонт — очіс;
• майже нерозкладений торф — при стисканні його
виділяється майже безбарвна вода, торф між пальцями не
вижимається;
• мало- або слаборозкладений торф — при стисканні
витікає вода, забарвлена у жовтий колір, торф між
паль¬цями вижимається дуже мало;
• середньорозкладений торф — ще ясно видно рештки
рослин, при стисканні в руці залишається багато грубих
рослинних решток, вижимається бура вода;
• добре розкладений торф — можна розрізнити деякі рештки
рослин, вода окремо не вижимається, торф проходить між
пальцями з водою майже весь, забарвлення буре; дуже
добре розкладений торф (маса цілком розпалася) — вода
окремо не вижимається, вся маса торфу проходить між
пальцями разом з водою і забарвлює руки в коричневий
колір.
Під впливом осушення різко погіршуються умови росту
вологолюбної рослинності, внаслідок чого вона випадає.
Зате поліпшується ріст злакових та бобових у природному
стані. Слідом за осушенням відбувається освоєння боліт
під сільськогосподарські культури.
При осушенні рівень ґрунтових вод знижується,
поглиблюється доступний шар для поширення кореневої
системи. Навесні культурні рослини заглиблюють і
розвивають свої корені, які під час літньої спеки не
терплять від перегрівання верхнього шару ґрунту, і
рослини в цілому добре розвиваються, встигають
достигнути і дати добрий урожай.
Осушення ґрунту знижує вологість приземного повітря, яка
над неосушеним болотом дуже велика і часто призводить до
утворення туманів.
Таким чином, осушення поліпшує умови живлення
мінеральними солями, підвищує температуру ґрунту, знижує
вологість приземного повітря, посилює газообмін,
активізує мікробіологічні процеси в ґрунті. Хоч вода і
повітря не єдині фактори створення врожаю на осушених
землях, оскільки він залежить від комплексу факторів,
але роль осушення в цьому комплексі виступає цілком
чітко. У багатьох місцях врожай корисних рослин можна
одержати тільки після осушення, а на надмірно зволоженій
ріллі та сіножатях він підвищується після осушення.
Заболочені ліси тільки в європейській частині СРСР
займають понад 25 млн. га.
За даними ряду досліджень встановлено, що осушення
лісових площ значно збільшує їх продуктивність. Приріст
лісових насаджень збільшується на 100—500%. На лісових
площах, які мають низьку продуктивність внаслідок
надмірного зволоження ґрунту, після осушення ріст
продукції підвищується на 2—4 класи бонітету
(доброякісності).
На торфовищах низинних середнього і високого ступеня
розкладу приріст деревини за рік на 1 га після осушення
становить 5—10 м3 з доведенням до 1-го класу бонітету.
Чим ближче корені дерева розташовані до поверхні, тим
краще впливає осушення на збільшення приросту, тому на
молодих деревах воно виявляється сильніше. Приріст
деревини у молодих дерев проявляється на 2-й рік, на
столітніх соснах — на 3 і 5-й рік після осушення.
Осушення сприяє лісовідновленню. Однак осушувати площу
слід поступово, тобто не відразу знижувати рівень
ґрунтових вод на потрібну глибину, щоб не викликати
різкої зміни умов життя деревної рослинності, особливо в
зрілому віці, в противному разі можуть розвиватись
суховерхість та висихання лісу.
