Зрошувальна і поливна норми

Кількість води, яка подається на гектар площі за весь вегетаційний період, називається зрошувальною нормою.

Величину зрошувальної норми нетто можна визначити з рівняння

М _нетто = Е - 10μh – (W_п – W_к) - W_гр , де

 М _нетто — зрошувальна норма, м³/га

Е — водоспоживання культурою,  м³/га

h — кількість опадів за вегетаційний період да­ної культури, мм;

μ — коефіцієнт використання опадів за вегета­ційний період (для структурних ґрунтів 0,7— 0,8, для безструктурних — 0,4—0,7);

10 — перевідний коефіцієнт міліметрів у метри ку­бічні;

W_п — запас вологи в ґрунті перед початком веге­тації культури, м³/га

W_к — запас вологи в ґрунті в момент припинення

вегетації (збирання) культури, м³/га

W_гр — приплив вологи по капілярах за рахунок ґрунтових вод за вегетаційний період куль­тури, м³/га.

Кількість ґрунтової води (яку можуть використати куль­тури) залежить від глибини її залягання і механічного скла­ду ґрунтів. Величину ЇЇ беруть за даними дослідних уста­нов або з довідників. При глибокому заляганні ґрунтових вод (більше 2,0—2,5 м) величина W_гр не має практичного значення.

Дані про кількість опадів і запаси вологи у ґрунті беруть на найближчій метеорологічній станції або спосте­режному пункті.

В зрошувальну норму нетто не враховують витрати води на фільтрацію, випаровування з каналів під час транспор­тування води від джерела зрошення до поля. Крім того, частина води витрачається на полі за межами кореневої системи, на скидання тощо. Тому з джерела зрошення треба брати води більше на величину цих втрат. Втрати води враховують коефіцієнтом корисної дії сітки. При доброму, стані зрошувальної сітки цей коефіцієнт повинен бути не менше 0,7—0,8. Звідси зрошувальна норма,   що враховує втрати води в сітці, називається зрошувальною нормою брутто і визначається з рівняння:

М _нетто =

де η— коефіцієнт корисної дії сітки.

Зрошувальна норма подається поступово на протязі вегетаційного періоду відповідно до потреб культури у воді в різні фази її розвитку і метеорологічних умов. її розпо­діляють на кілька поливів. Кількість води, яку потрібно подати на один гектар за один полив, називається полив­ною нормою. Ця норма повинна забезпечити оптимальний водний режим ґрунту для кожної культури. Кількість во­ди, яка подається в ґрунт під час поливу, не повинна пере­вищувати польову вологоємність шару ґрунту, на зволо­ження якого розрахована поливна норма. Величину полив­ної норми визначають з рівняння:

m = 100hα (γ_в - γ_н),   де

т — поливна норма, м³/га;

h — активний шар ґрунту (в м), який беруть залежно від віку культури: для зернових — 0,4—1,0; ово­чевих і картоплі 0,3—0,7; цукрових буряків 0,3— 0,7; кукурудзи 0,4—1,0; капусти, огірків і цибулі 0,2—0,6; багаторічних трав 0,4—1,0; для садів та ягідників 0,4—1,5 м;

а — об'ємна вага ґрунту (в г/м³), яка найчастіше коли­вається в межах 1,2—1,7; наближене значення об'ємної ваги за основними ґрунтовими відмінами: супісок 1,2—1,3; легкий суглинок 1,3—1,4; серед­ній суглинок 1,4—1,55; важкий суглинок 1,6—1,7;

γ_в —верхня межа оптимального зволоження коренезаселеного, або активного, шару ґрунту в про­центах від ваги сухого ґрунту; ця верхня межа повинна відповідати польовій вологоємності шару ґрунту;

γ_н — нижня межа оптимального зволоження, або воло­гість ґрунту перед поливом, в процентах від ваги сухого ґрунту; вологість ґрунту перед поливом повинна становити не менше 70% від польової вологоємності або 55—60% від повної вологоєм­ності.

Деякі наближені значення польової вологоємності в про­центах від ваги сухого ґрунту можуть бути такі: для супіс­ку 15—20%, легкого суглинку 18—24%, середнього су­глинку 24—30%, важкого суглинку ЗО—36%.

Вологість ґрунту перед поливом повинна бути вища від вологості в'янення не менш як на 3—4%.

Через те що глибина поширення кореневої системи на­багато залежить від глибини зволоження, то при мілкому зволоженні рослини також вкорінюватимуться мілко, вна­слідок чого доступні запаси поживних речовин зменшаться, а  інтенсивність випаровування води ґрунтом збільшиться.

Зменшувати глибину активного шару слід лише там, де неглибоко залягає шар, зволоження якого загрожує засоленням орного шару.

Розміри поливних норм основних польових культур при самопливних поливах у європейській частині СРСР ' в різні щодо посушливості роки коливаються від 500 до 800 м³/га. Поливні норми овочевих, баштанних, плодових культур і виноградників наближено беруть в межах 400— 600 м³/га.

Сума поливних норм за вегетаційний період становить зрошувальну норму. Зрошувальні і поливні норми залежно від урожаю та родючості ґрунту можуть значно змінюватись.

На підставі дослідів овочеві, плодові та інші культури можна поділити за розміром потрібних для них зрошуваль­них норм на три групи:

1-ша — найвимогливіші до зрошення культури: капуста пізня, перець, баклажани, огірки, помідори;

2-га — культури середнього водоспоживання: столові буряки, картопля, морква, сади плодоносні;

3-тя — культури, які потребують відносно малого до­даткового зволоження: картопля рання, баштанні, сади молоді, виноградники, ранні овочі, горох.

Поливи в лісостепових і степових районах європейської частини СРСР доповнюють природні опади, які бувають нерівномірні як за кількістю, так і за розподілом у часі. При значних опадах чергові поливи непотрібні. Тому для правильного планування і проведення поливів треба:

а) вимірювати опади, температуру,  величину випаро­вування;

б) стежити за ростом і розвитком сільськогосподарських культур;

в) періодично вимірювати запас вологи в розрахунко­вому шарі ґрунту.

Для визначення запасу вологи беруть проби з того шару ґрунту, в якому у даний час розміщені корені і який перед­бачають зволожувати при поливі.